ТРЕНЕР АВРАМЕНКО ВИХОВУЄ ЧЕМПІОНІВ
Вівторок, 29 листопада 2011, 09:47

Волинь” незалежна громадсько – політична газета

ВИДАННЯ №1297 ВІВТОРОК, 18 ЖОВТНЯ 2011р.

ТРЕНЕР АВРАМЕНКО ВИХОВУЄ ЧЕМПІОНІВ

avraamenko

Миколу Авраменка добре знають не тільки у спортивних колах, в основному - важкоатлетичних, і не лише в Україні, а й далеко за її межами - усюди, де він побував. А це - США, Китай, Корея, Швеція, Франція, Сирія, Греція, Болгарія, Німеччина, Туреччина, інші країни. Микола Григорович - відомий вихователь волинських богатирів, заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури і спорту України. Йому сьогодні виповнюється шістдесят. Напередодні ювілею я зустрівся з нашим давнім знайомим - чудовою, порядною, скромною людиною, про яку редакція неодноразово розповідала

Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ

- Миколо Григоровичу, відомою людиною у спорті ви стали, проживаючи у Луцьку. Мало хто знає, що ви - горохівчанин.

- Так, народився я у селі з гарною назвою Липа. Батько - механізатор, був бригадиром, мама, яка, слава Богу, ще жива, працювала у ланці. Вони виховали двох синів і двох дочок. До восьмого класу я вчився у рідному селі, а десятирічку закінчив у Берестечківській школі.

- Мабуть, з шкільної парти почали займатись і спортом?

- Ганяв із хлопцями м'яча на вулиці і... трохи хуліганив. Пригадую, що лазив у чужі сади, стріляв по вікнах з рогатки, міг з кимось з пацанів почубитись... Щоп равда, коли трохи подорослішав, то займався пожежно-прикладним спортом, та це на дитячому рівні.

- А коли ж серйозно познайомились з важкою атлетикою?

- У Львівському автодорожньому технікумі, куди я посту пив після закінчення середньої школи з срібною медаллю. Зізнаюсь, що продовжувати навчання я мав намір як сільський хлопець у Львівському сільськогосподарському інституті, що у Дублянах. Мені, як медалісту, потрібно було за три години здати єдиний екзамен з математики. Я виконав усі завдання за 40 хвилин. Мене запідозрили, що я звідкілясь списав задачі і приклади, влаштували принизливу перевірку. Я по сьогоднішній день не можу забути той випадок, бо чесно усе вирішив сам. Забрав документи з інституту і подав їх у технікум. Після занять ходив у секцію важкої атлетики то вариства «Спартак», оскільки силу мав, як кажуть, від природи.

- І відразу досягли успіхів?

- Мені пощастило, що я потрапив у групу заслуженого тренера України Костянтина Калініна. У нього я вчився не лише як потрібно боротись з вагою на помості, а як працювати зі спортсменами, як підвищувати їх майстерність, професійний рівень. Уже через рік я став чемпіоном Львова у ваговій категорії до 75 кілограмів. І досі пам'ятаю свої перші результати у триборстві: жим - 100 кілограмів, ривок - 90, поштовх - 120.

- А яких найвагоміших результатів досягли у важкій атлетиці як спортсмен?

- Я був призером чемпіонату Збройних сил СРСР, чемпіоном у жимі з рекордним результатом 153 кг, чемпіоном центральної ради ДСТ «Спартак» Радянського Союзу, багаторазовим призером чемпіонату України у ваговій категорії до 82 кілограмів.

- А як потрапили у Луцьк?

- Після служби у Львівському спортивному клубі армії, де я близько познайомився з відомими на той час атлетами Іваном Кобаком, Валерієм Маником, мене запросив на роботу в ДЮСШ на Волинь тодішній голова обласної ради ДСТ «Колос» Борис Волощук. Голова облспорткомітету Станіслав Рупчев через рік (1978) призначив мене головним тренером збірної області з важкої атлетики. У Луцьку я закінчив факультет фізичного виховання тодішнього педінституту. З того часу і розпочалась серйозна тренерська кар'єра, яка триває і по сьогоднішній день.

- Хто з ваших вихованців досяг на помості найвагоміших успіхів?

- Я пишаюсь Юрієм Лавренюком, який у свій час піднімався на найвищу сходинку п'єдесталу пошани на чемпіонаті світу серед юніорів у Греції, встановив світові рекорди у Чехії, а на чемпіонаті Європи 2001 року хлопчина з села Рокині Луцького району був визнаний найкращим важкоатлетом континенту. Підготував трьох учасників Олімпійських ігор в Атланті, Афінах і Пекіні - Андрія Демчука, Миколу Гордійчука і Надію Миронюк. Я горджусь, що мої учні Юрій Стаднюк, Леонід Ткаченко, Орест Кандиба, Віталій Волков гідно захищали спортивну честь Волині, України на юніорських, юнацьких світових і європейських чемпіонатах, де усі разом завоювали 45 медалей. Серед моїх вихованців - 36 майстрів спорту України, шість майстрів спорту міжнародного класу.

- Миколо Григоровичу, у ваших секціях займаються жінки, дівчата. Скажіть відверто: важка атлетика для слабкої статі?

- Я особисто вважаю, що жінка насамперед - берегиня сім'ї. Але ж чимало з них - завзяті, настирливі, вперті. А це спортивні риси. То якщо є бажання, бійцівський характер - хай піднімають штангу, борються за перемогу. Хоча зізнаюся, що сина Андрія я тренував на любительському рівні, а ось дочку Ганну пошкодував.

- Чому уже в дитячий садочок приходять діти з вадами здоров'я? Немало хворих серед учнів загальноосвітніх шкіл, вищих навчальних закладів...

- Не дивуйтесь, це усе через лінощі спочатку з боку батьків, а потім і дітей. Дорослі шкодують свої чада, не загартовують їх, «відмивають» від уроків фізкультури, служби в армії. А починати думати про здоров'я дітей необхідно не тоді, коли щось заболить. А найкращі ліки - фізкультура. Ми лінуємось займатись фізичними вправами.

- Миколо Григоровичу, ось уже десять років волинські важкоатлети на чемпіонатах, першостях, розіграшах Кубка України, якщо не чемпіони у загальнокомандному заліку, то - призери. За рахунок чого ми випереджаємо такі спортивні центри, як Київ, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів?

- Мабуть, важливу роль відіграє професійний тренерський відбір молодих, здібних спортсменів. Я, наприклад, не «бракував» жодного школяра, який приходив у секцію. Слабкі самі відсіювалися, а ті, хто залишався, по казували високі результати, били рекорди, ставали чемпіонами. А ще у нас в області, крім здіб них, перспективних учнів, є талановиті тренери, такі, як Володимир Левчук, Юрій Вальчук, Сергій Супоровський, Микола Миронюк, Юрій Стаднюк. Нам би трошки більше уваги і коштів від влади та спонсорів на заміські збори, інвентар, харчування спортсменів, фармакологію... Бо фінансову допомогу отримуємо лише від спортивного клубу «Волинь», який очолює Василь Столяр.

- Я знаю, що ви не лише тренер, а й, якщо можна так сказати, - костоправ.

- Я не спеціаліст у медичній галузі, але якщо є в моїх друзів, знайомих проблеми з хребтом, то намагаюся допомогти. До речі, до мене частенько звертались журналісти. Не нашкодив, бо дякують, продовжують працювати.

- Миколо Григоровичу, скажіть, які ваші бажання у 60?

- Щоб у сім'ї усі були живими, здоровими, щасливими. А у спорті? Щоб хтось із моїх вихованців піднявся на олімпійський п'єдестал пошани.

На фото: Микола Авраменко покладає олімпійські надії на Надію Миронюк у Лондоні 2012 року.

 
Designed by ARDESIGN
© ФСТ "Динамо" України, 2010